Інтернет сьогодні – це не просто сторінки з інформацією. Люди реєструються на сайтах, вводять контактні дані, оформлюють замовлення та оплачують покупки. Усе це означає, що між користувачем і сайтом постійно передається особиста інформація. Якщо таке з’єднання не захищене, ці дані потенційно можуть бути перехоплені.
Саме тому сучасні сайти використовують SSL-сертификат, який дозволяє зашифрувати передачу інформації між браузером користувача та сервером. Завдяки цьому навіть у разі перехоплення трафіку сторонні люди не зможуть прочитати передані дані.
Що таке SSL-сертифікат
SSL-сертифікат – це цифровий файл безпеки, який встановлюється на сервер сайту. Його головна задача – створити зашифроване з’єднання між браузером відвідувача і сервером, де розміщений сайт.
Коли користувач відкриває сторінку, браузер перевіряє сертифікат і запускає процедуру захищеного обміну ключами. Після цього всі дані передаються у зашифрованому вигляді. Навіть якщо трафік буде перехоплено, інформація залишиться непридатною для читання.
Ознакою такого захищеного з’єднання є протокол HTTPS у адресному рядку браузера. Більшість браузерів також показують значок замка біля адреси сайту. Це сигнал для користувача, що з’єднання працює через захищений канал.
Чому сайтам потрібен SSL-сертифікат
Ще декілька років тому HTTPS використовували переважно інтернет-магазини або платіжні сервіси. Сьогодні ситуація змінилася: захищене з’єднання стало стандартом для майже будь-якого сайту.
Основні причини використання такого захисту можна сформулювати так:
- захист даних користувачів під час передачі через мережу;
- безпечна робота форм авторизації та реєстрації;
- підвищення довіри відвідувачів до ресурсу;
- коректна робота сучасних браузерів;
- позитивний вплив на ранжування сайту в пошукових системах.
Коли сайт працює через HTTPS, користувачі почуваються спокійніше. Вони охочіше вводять свої дані, реєструються або оформлюють замовлення, адже бачать, що з’єднання захищене.
Основні типи SSL-сертифікатів
Сертифікати безпеки відрізняються між собою рівнем перевірки власника сайту та можливостями використання. Вибір залежить від того, який саме проєкт потрібно захистити.
Найпоширеніші варіанти виглядають так:
1. DV. Сертифікат із базовою перевіркою домену.
2. OV. Варіант із перевіркою компанії або організації.
3. EV. Сертифікат із розширеною перевіркою власника сайту.
4. Wildcard. Сертифікат для домену та всіх піддоменів.
5. Multi-domain. Сертифікат, який охоплює декілька різних доменів.
Для невеликих сайтів часто використовують базову перевірку домену. Великі компанії або сервіси, які працюють із фінансовими операціями, зазвичай обирають сертифікати з більш суворою перевіркою.
Як встановити SSL-сертифікат на сайт
Якщо сайт працює на сучасному хостингу, підключення SSL зазвичай не виглядає складною технічною процедурою. У більшості випадків усе робиться прямо в панелі керування. Власник сайту просто обирає свій домен і активує захищене з’єднання – далі система виконує основні налаштування автоматично.
Найперше потрібно отримати сам сертифікат. Іноді його купують у центрі сертифікації, але часто достатньо безкоштовного варіанту. Багато хостингів підключають такі сертифікати буквально за декілька кліків, тому власнику сайту не доводиться працювати з серверними файлами.
Після цього сайт починає працювати через HTTPS. Фактично змінюється спосіб підключення до сторінок: браузер використовує захищений протокол і шифрує передані дані. Щоб уникнути плутанини, зазвичай одразу налаштовують автоматичне перенаправлення. Навіть якщо людина вводить стару адресу з HTTP, сайт відкриється вже через HTTPS.
Коли все підключено, залишається перевірити, як поводиться сайт. Найпростіший спосіб – просто відкрити декілька сторінок і подивитися на рядок адреси у браузері. Якщо поруч із доменом з’явився значок замка, значить з’єднання працює через SSL.
Іноді після переходу на HTTPS виникає дрібна технічна деталь. Деякі елементи сторінки можуть залишатися на старих HTTP-посиланнях – наприклад, зображення або скрипти. У такому випадку браузер показує попередження про частково захищену сторінку. Зазвичай це виправляють оновленням внутрішніх посилань у коді сайту.